Після завершення бойових дій Україна може зіткнутися не лише з проблемою вибухонебезпечних предметів, а й із довготривалим забрудненням ґрунтів. Еколог Української природоохоронної групи Олексій Василюк попереджає: окремі локації будуть настільки насичені важкими металами, хімікатами та залишками боєприпасів, що повернення до звичного життя там стане неможливим. Йдеться про формування нових «зон відчуження» – територій, де будь-яка діяльність становитиме ризик для людей та довкілля.
Що саме може стати «червоною лінією»
За словами еколога, після війни постануть великі площі, куди повертатися буде небезпечно. Розмінування в таких місцях – це не лише про кошти та час, а й про вибір: не можна вирощувати продовольство на ґрунтах, насичених важкими металами, адже токсичні елементи потраплятимуть у харчовий ланцюг. Залишки вибухових речовин і хімічні сполуки також можуть тривало зберігатися в екосистемах, отруюючи воду й ґрунт. Експерт наполягає: безпечність харчів і здоров’я людей мають переважати короткострокові економічні інтереси.
За оцінками, озвученими Олексієм Василюком із посиланням на фахівців, – називається цифра до . Частину ділянок очистять швидше, але є місця, де суцільна безпека недосяжна.
Міжнародний прецедент: французька Zone Rouge
Аналогію еколог проводить із Zone Rouge у Франції, де після Першої світової війни заборонили проживання та господарювання на найбільш ушкоджених землях. Після окопних битв, зокрема під Верденом, виникла територія, яка перевищувала понад тисячу квадратних кілометрів і була визнана непридатною для відновлення в короткі строки. Минуло понад сто років, а окремі ділянки досі закриті для людей або мають суворі обмеження.
Zone Rouge – приклад того, що частину воєнно ушкоджених ландшафтів повертати до інтенсивного використання небезпечно та економічно невиправдано. Частина таких зон у Франції так і залишилася під лісами та режимом обмеженого доступу.
Масштаби мінної небезпеки в Україні
За офіційними оцінками, в Україні заміновано близько 25% території. Це колосальний обсяг робіт для гуманітарного розмінування, яке триватиме роками. Водночас екологи наголошують: навіть після зняття прямої вибухової загрози забруднення важкими металами та хімікатами може зберігатися, роблячи частину земель непридатними для сільського господарства, житлової забудови чи рекреації.
Які рішення потрібні державі та громадам
- Централізована політика – національні стандарти й чіткі регламенти, а не точкові рішення «за настроєм» окремих громад.
- Картографування ризиків – створення публічних карт забруднення та зон з обмеженням доступу.
- Моніторинг ґрунтів і води – регулярні аналізи на вміст важких металів, вибухових залишків і токсичних сполук.
- Санітарні та аграрні обмеження – заборона вирощування харчових культур у небезпечних локаціях, перехід до консервації або заліснення.
- Комунікація з населенням – прозорі пояснення ризиків для здоров’я та довкілля, маркування небезпечних територій.
Що це означає для кожного з нас
Ключове питання – безпека харчів і води. Держава має гарантувати, що продукти з українських полів походять із чистих ґрунтів. Для окремих територій найкращим рішенням стане консервація або природоохоронне використання, як це зроблено в Чорнобильській зоні чи у французькій Zone Rouge. Це не поразка – це визнання реальності та інвестиція в майбутнє здоров’я нації.
Підсумок: курс на безпеку
Мапа України після війни зміниться. Частина земель, ймовірно, отримає статус обмеженого або забороненого користування. Прийняття науково обґрунтованих, централізованих рішень допоможе зберегти життя, здоров’я і репутацію українського експорту. Вибір очевидний – пріоритет безпеки та довкілля над короткочасними вигодами.
